У всіх реєстраційно-екзаменаційних відділеннях державна реєстрація та облік транспортних засобів попервах здійснювалися згідно з вимогами наказів МВС СРСР № 20 від 30 січня 1975 року та № 334 від 14 жовтня 1982 року. З часом було розроблено й прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 873 від 21 жовтня 1993 року "Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, причепів, напівпричепів та мотоколясок" і видано наказ МВС України № 599 від 2 листопада 1994 року "Про затвердження Інструкції про порядок обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та проведення перевірок у реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції МВС України".
Правила реєстрації та обліку транспортних засобів в Україні були розроблені відповідно до вимог прийнятих на той час законів України та постанов уряду. Основними відмінностями прийнятих правил було те, що термін реєстрації та перереєстрації транспортного засобу в органах ДАІ з моменту його придбання або виникнення обставин, що послужили підставою для внесення змін до реєстраційних документів, був збільшений до десяти діб замість колишніх п'яти. Для зручності громадян, замість доручення, за згодою власника до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу можна було вносити запис про те, що автомобілем має право керувати інша особа.
За юридичними особами стало можливо реєструвати транспорт незалежно від того, був він зареєстрований чи ні за конкретною особою. Раніше для цього потрібно було мати в сільській місцевості не менше 25 автомобілів, в іншій - 50. Службові автомобілі реєструвалися лише в межах виділених вищими організаціями лімітів, узгоджених з Міністерством фінансів СРСР. Спеціальні легкові автомобілі реєструвалися лише згідно з переліком таких автомобілів, узгодженим з Держпланом СРСР, Мінфіном СРСР та МВС СРСР.
Новими правилами був установлений практично однаковий порядок реєстрації транспорту для фізичних і юридичних осіб. Разом з обліком транспортних засобів за допомогою книг обліку та реєстраційних карток була розроблена система обліку транспорту з використанням електронних обчислювальних машин, що постійно вдосконалюється й нині. Тоді як раніше в Ужгороді ця інформація зберігалася в одному комп'ютері.
У подальшому, в зв'язку зі змінами і прийняттям нових Законів України та постанов уряду, Управлінням ДАІ УМВС України були розроблені та надіслані Кабінету Міністрів України для затвердження нові "Правила реєстрації та обліку транспортних засобів", які були затверджені постановою № 1388 від 7 вересня 1998 року. З метою вдосконалення Правил до них вносилися зміни та доповнення постановами Кабміну України № 637 від 19 квітня 1999 року, № 1276 від 18 серпня 2000 року та № 484 від 7 травня 2001 року.
Зокрема, за письмовою заявою власника транспортного засобу може бути виданий тимчасовий реєстраційний талон на право керування цим транспортним засобом іншою особою. Тобто відпадає необхідність отримувати у нотаріуса доручення на право керування транспортним засобом, яке потім необхідне буде обмінювати на тимчасовий реєстраційний талон. Працівниками МРЕВ неухильно дотримується вимога про те, що транспортні засоби зі знищеними, фальсифікованими або підробленими номерами вузлів і агрегатів реєстрації, перереєстрації та зняттю з обліку не підлягають. Єдиний випадок становить вибракування.
Новими правилами не передбачено внесення до реєстраційних документів номера двигуна, а також заборонено вивезення за межі України номерних знаків окремо від транспортних засобів, на які вони видані. Скасовані номерні знаки на жовтому фоні "F", "С" і "В". Транспортні засоби, що належать неповнолітнім, реєструються за ними за умови досягнення ними 15-річного віку. У разі зміни типу двигуна, його ваги, робочого об'єму і потужності необхідно провести перереєстрацію транспортного засобу, при цьому документи, що підтверджують законність придбання двигуна, не вимагаються.
31 січня 1992 року Кабінет Міністрів України постановою № 47 "Про затвердження зразків національних посвідчень водіїв, необхідних для реєстрації транспортних засобів" затвердив зразки посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, розпізнавальний знак країни та серії номерних знаків, що відповідають вимогам міжнародної Конвенції "Про дорожній рух". Номерні знаки виготовлялися на білому фоні і їхні символи складалися з трьох літер і чотирьох цифр. А виготовлялися вони на дніпропетровському заводі "Динамо" згідно з ДСТУ 25/88-94.
У 1997 році Науково-дослідним центром з безпеки дорожнього руху було розроблено Держстандарт України ДСТУ 3650-97 "Знаки номерні транспортних засобів. Загальні технічні умови", яким передбачено виготовлення номерних знаків з алюмінію, покритих світлоповертальною плівкою. Символи складаються з двох літер і п'яти цифр. Було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 1266 від 14 серпня 1998 року "Питання державних номерних знаків для транспортних засобів", якою передбачено на підставі проведення тендера визначити їхнього виробника.
За результатами тендера видано наказ МВС України № 686 від 20 листопада 1998 року, яким визначено виробника номерних знаків - українсько-британський завод з іноземними інвестиціями ЗАТ "Динамо-Сілейр". Названою постановою передбачено також заміну номерних знаків старого ДСТУ на нові. Нині видаються нові номерні знаки, які складаються з восьми символів: дві літери, чотири цифри та дві літери. За бажанням власників транспортних засобів Управлінням ДАІ УМВС України було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються за індивідуальними замовленнями їхніх власників", яка була затверджена 11 липня 2000 року за № 1081. Такі номерні знаки можуть мати від трьох до семи символів.
На виконання зазначеної постанови МВС України видано наказ № 575 від 17 серпня 2000 року "Про затвердження Порядку виготовлення, видачі, обліку та зберігання номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються за індивідуальними замовленнями їхніх власників".
Постійно вдосконалюється форма бланків для посвідчень водія та їхня якість, а також свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів. Кабінет Міністрів України постановою № 2403 від 31 грудня 1999 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 року № 47" затвердив зразки національних та міжнародного посвідчень водіїв і документів, необхідних для реєстрації транспортних засобів.
У службовій діяльності МРЕВ застосовується порядок видачі посвідчень водія, визначений постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 8 травня 1993 року "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 980 від 6 грудня 1993 року "Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами".
На виконання зазначених постанов МВС України були видані накази № 394 від 21 червня 1993 року "Про затвердження Інструкції про порядок приймання екзаменів, оформлення видачі (обміну) посвідчень водія, обліку та зберігання документів, які стосуються екзаменаційної роботи" та № 166 від 2 квітня 1994 року "Про затвердження талона до посвідчення водія. Положення про талон до посвідчення водія та внесення доповнень до Інструкції про порядок приймання екзаменів, оформлення видачі (обміну) посвідчень водія, обліку та зберігання документів, які стосуються екзаменаційної роботи".
До прийняття вказаних документів працівники МРЕВ у своїй роботі керувалися наказом МВС СРСР № 6 від 6 січня 1987 року "Про затвердження положення про порядок допуску водіїв до керування транспортними засобами, прийому екзаменів та видачі громадянам посвідчень водія".
На відміну від цього союзного положення, у вітчизняному скасовано посвідчення водія категорії "В" (без права роботи за наймом), дозволено керування трамваями і тролейбусами з вісімнадцяти років, замість, відповідно, 20 і 21 років, транспортом категорії "В" - з 19 років, замість 21. Знято обмеження на керування окремими видами транспортних засобів жінками. Як згадувалося вище, бланки без посвідчень водія відповідають вимогам міжнародної Конвенції "Про дорожній рух" і не потребують заміни при виїзді за кордон.
Також змінено порядок приймання теоретичного іспиту наказом МВС України № 1016 від 29 грудня 1999 року "Про внесення змін і доповнень додатка 5 Інструкції про порядок приймання екзаменів, оформлення видачі (обміну) посвідчень водія, обліку та зберігання документів, які стосуються екзаменаційної роботи, затвердженої наказом МВС України від 21 червня 1993 року № 394". Тепер кандидатам у водії автомототранспортних засобів усіх категорій, а також трамваїв, тролейбусів, мотоколясок, що закінчили підготовку чи перепідготовку в навчальному закладі, пропонується для відповіді 20 запитань. Для кандидатів у водії, які допущені до складання екзаменів екстерном, - 40 запитань, а час для відповідей не повинен перевищувати відповідно 20 і 50 хвилин.
Позитивна оцінка "склав" виставляється в тому разі, якщо кандидат, який закінчив навчальний заклад, допустив не більше двох неправильних відповідей, а допущений до екзаменів екстерном - не більше трьох.
З метою вдосконалення форми талона до посвідчення водія та спрощення порядку проставлення в ньому відміток про порушення Правил дорожнього руху видано наказ МВС України № 672 від 3 жовтня 2000 року "Про затвердження талона до посвідчення водія, затвердженого наказом МВС України від 2 квітня 1994 року № 166", який зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 20 жовтня 2000 року за номером 726/4947. У новому талоні передбачено лише десять порушень Правил дорожнього руху, за які проставляється відмітка за допомогою компостера. Тоді як у старому талоні було 15 порушень і всі записи виставлялися ручкою.
У подальшому, при належному розвитку електронно-обчислювальної мережі для обліку порушень Правил дорожнього руху, за повторність яких законодавством передбачене більш суворе покарання, буде вирішено питання щодо скасування таких талонів. Усі ці нововведення в нормативній базі, постійне покращення матеріально-технічного забезпечення реєстраційно-екзаменаційного підрозділу у місті Ужгороді, надає можливість прискорити та покращити обслуговування громадян, створювати реальну протидію злочинності.