Багато спогадів закарбував у пам'яті ветеран міліції, починаючи свою службу саме з ДАІ, Іван Васильович Сабов. Іван Васильович після демобілізації з лав Радянської Армії - а він служив на Курильських островах - у жовтні 1958 року поступив на службу в органи міліції Закарпатської області. Працював державтоінспектором у взводі регулювання вуличного руху міста Ужгорода, яким керував капітан міліції Серафим Максимович Поліщук. Згідно з розпорядженням МВС СРСР, його направляють у відрядження в Кустанайську область (Казахстан), де працював понад п'ять місяців державтоінспектором під час збирання врожаю на цілині.
По лінії ДАІ ситуація була складною: транспорту було небагато, проте аварійність була високою. Іноді протягом доби доводилось виїжджати на дві, а то й три автопригоди з важкими наслідками. Водії були молодими, не досвідченими, часто траплялися серед них військові.
"Багато водіїв, скоївши дорожньо-транспортну пригоду, - згадує Іван Сабов, - тікали з місця трагедії. Особливо ті, хто знаходився за кермом у нетверезому стані. Проте, незважаючи на це, під моїм керівництвом усі ДТП у районі були розкриті. Тому ЦК ВЛКСМ нагородив мене нагрудним знаком "За освоєння цілинних земель". Після повернення з відрядження мене було переведено на посаду старшого ДАІ Свалявського РВВС."
До 1963 року Іван Сабов працював старшим державтоінспектором ВДАІ Свалявського РВВС. У 1963 році Свалявський та Воловецький райони було ліквідовано й вони ввійшли до складу Мукачівського району. Тож Івана Сабова на посаду державтоінспектора перевели в цей район. Протягом двох років Мукачівщину обслуговували лише двоє працівників ДАІ!
Вони займались реєстрацією автотранспорту, проводили річні технічні огляди, обстеження, впуски й випуски автомобілів з гаража на лінію, оформляли автоаварії, проводили нагляд за рухом на дорогах тощо. Безумовно, автотранспорту тоді було набагато менше, ніж нині. Велику частку з них складали мотоциклісти, які, здебільшого, не мали посвідчення водія й грубо порушували правила дорожнього руху, Причому часто скоюючи дорожньо-транспортні пригоди з важкими наслідками. Тоді у мотоциклістів не було захисних шоломів, відтак наслідки падіння для них завжди були важкими. А якщо мотоциклісти скоювали наїзд на пішоходів, то, зазвичай, зникали з місця пригоди.
"У 1966 році в Сваляві, на одній з центральних вулиць, - провадить далі Іван Сабов, - мотоцикліст скоїв наїзд на пішохода, який від отриманих травм загинув на місці. Винуватець трагедії відразу зник з місця пригоди. При огляді місця події було знайдено уламки розбитого скла та обідець від фари мотоцикла. Крім того, на асфальті було виявлено глибоку подряпину, що була надто глибокою як до подряпини від мотоцикла. Детально вивчивши залишені сліди, ми дійшли висновку, що це був мотоцикл "К-175."
На місцях скоєння аварій, зазвичай, завше збирається купа багато допитливих роззяв. Один із таких допитливих раптом пригадав, що він справді бачив мотоцикл "К-175", який їхав зі слабким освітленням. Мотоцикліст, здається, перевозив металічну трубу. І свідок показав напрямок, у якому зник злочинець. А марку мотоцикла, за словами свідка, він визначив за надто гучним звуком вихлопу маси. Дільничним інспекторам у вказаному напрямку відразу доручили перевірити всі мотоцикли марки "К-175". І невдовзі в селі Голубиному було віднайдено мотоцикл цієї марки з розбитою фарою та без обідка.
Власника мотоцикла запросили у райвідділ, проте він довго не зізнавався в скоєному. А коли під час обшуку в його обійсті було знайдено ще металічну трубу, на якій виявлено свіжий слід від асфальту, то мотоцикліст зізнався не тільки в наїзді зі смертельним наслідком, але й у викраденні металічної труби!"
До речі, при переведенні в Свалявський райвідділ міліції Івану Сабову пообіцяли, що через рік він повернеться в Ужгород. Але в обласний центр він повернувся лише через…29 років після призначення на посаду начальника Ужгородського райвідділу міліції!