Ось як згадує про ті часи колишній заступник начальника відділення ДАІ УМВС України в Закарпатській області молодший лейтенант міліції Іван Іванович Суханов:
"Це було 1948 року. Мені, гвардії сержанту запасу, запропонували працювати в ДАІ. Мене відразу взяв сумнів: "Цікаво, що ж я там робитиму?" "А, була не була!" - нарешті вирішив я і подався в ДАІ. Адміністративний корпус обласного ДАІ знаходився тоді в Ужгороді на вулиці Капушанській, 3. Начальником обласного ДАІ був Іван Зоря. Я сором'язливо постукав у двері і ввійшов у кабінет. За столом сидів чоловік середнього росту, міцної крупної статури. "Працювати до нас прийшов?"- спитав він.
"Так," - я кивнув головою. "Реєструватимеш автомобілі й вестимеш їхній облік, - командирським тоном не те наказав, не те попрохав Іван Сергійович. - Згоден?!" Так я став членом колективу обласного ДАІ. У мої обов'язки входило реєструвати автомобілі та виписувати технічні паспорти. Перш ніж зареєструвати автомобіль, ми скрупульозно проводили його техогляд і тільки тоді зі старшим інспектором дорнагляду Корбутом, Мачулкою та Пахомовим видавали техпаспорти. Пропрацювавши три місяці, обласне ДАІ змінило свою адресу - тепер воно знаходилося вже по вулиці Горького, за Будинком офіцерів, на другому поверсі. А замість Івана Сергійовича Зорі начальником обласного ДАІ призначили старшого лейтенанта Сергія Федоровича Наконечного. 1948 року, як сьогодні пам'ятаю, в Закарпатті вперше проводився техогляд. З усіх куточків краю надходила інформація про техогляд автомобілів у районах. До речі, тоді в Закарпатській області нараховувалося, не враховуючи мотоциклів, всього 3200 автомобілів.
А 22 грудня 1948 року ми вислали річний звіт Закарпатського ДАІ в Київ полковникові Гайдамаку. Наступного року, замість Наконечного, начальником Закарпатського ДАІ призначають старшого лейтенанта Степана Івановича Яценка. Того ж року ДАІ знову змінило свою адресу, перебравшись в обласне управління міліції. А 1952 року мене переводять на посаду заступника начальника відділення ДАІ. Тепер у мої обов'язки вже входило вести облік усіх дорожньо-транспортних пригод краю, а також - проведення агітаційної роботи в школах та промислових підприємствах. Раз на рік доводилося їздити у Львів на кущові наради, на яких ми звітувались про стан безпеки руху в краї перед представником республіканського ДАІ з міста Києва.
Та найбільше мені доводилось налагоджувати добрі стосунки з Ужгородською міськрадою. Річ у тім, що кошти на встановлення наглядної агітації з безпеки дорожнього руху виділялись міськрадою. Для пропаганди було придбано навіть мотоцикл ІЖ-350. Усі скоєні ДТП намагалися оформити і здати в прокуратуру. Дуже рідко доводилось доводити справу безпосередньо до суду. Нам дозволялось штрафувати порушників до 100 карбованців і протримати в слідчому ізоляторі до 24 годин. Щомісяця в краї в середньому траплялось сім-вісім аварій. Хоча автомобілів у краї тоді було й небагато, проте дорожньо-транспортних пригод та інших порушень вистачало. Були випадки, коли водії втікали з місця пригоди. Проте міліцією приймалися всі заходи по його затриманню. І рано чи пізно порушника знаходили й притягали до кримінальної відповідальності."